Як невакцинована вчителька із Сумщини переконала суд у своїй правоті – Новини Сум
П’ятниця, 12 Серпня
Shadow

Як невакцинована вчителька із Сумщини переконала суд у своїй правоті

На початку грудня на Сумщині було прийнято перше судове рішення про визнання незаконним та скасування наказу, що стосується усунення від роботи невакцинованої вчительки, відновлення її на роботі та оплати за час вимушеного прогулу.

Роменському суду довелося дуже ґрунтовно розібратися у цьому питанні. Які ж аргументи вчительки англійської мови, яка звернулася до суду з позовом до Роменської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім. Йоффе, схилили чашу терезів на її користь?

Свою позицію вона так мотивувала. У жовтні 2021 року, після того, як було прийнято постанову Кабміну про обов’язкову вакцинацію працівників сфери освіти, її неодноразово просили на роботі надати відомості про вакцинацію від СОVID-19. 3 листопада вона отримала повідомлення про обов’язкову профілактичну вакцинацію, де було зазначено, що до 8 листопада вона має надати документ, що підтверджує наявність вакцинації, або якийсь інший документ, який дозволяє їй не вакцинуватися. Якщо такого документа не буде, його усунуть від роботи без надання зарплати. А вже 5 листопада їй вручили наказ про звільнення з роботи. Її усунули з 8 листопада без збереження зарплати на час відсутності у неї щеплення від СОVID-19 відповідно до ст. 45 Кодексу законів про працю, Наказу МОЗ №2153 та постанови Кабміну №1236.

Однак, на думку позивача, цей наказ не був законним. Зокрема, ст. 45 Кодексу законів про працю не регламентує усунення працівників. До того ж незрозуміло, звідки відповідач володіє інформацією про відсутність у неї вакцинації від СОVID-19, якщо вона жодних письмових заяв чи повідомлень не надавала, а ця інформація є таємницею. Відмова надавати відомості про щеплення від СОVID-19 та відсутність вакцинації від коронавірусу не може вважатися порушенням та не може бути підставою для усунення її від роботи. Адже, незважаючи на широке поширення захворювання, показників епідемії на території України або в окремих регіонах не досягнуто і офіційного рішення влади про визнання СОVID-19 епідемією не було. Про це говорять і численні відповіді МОЗ на звернення громадян. Визнання ВООЗ коронавірусу пандемією не передбачає автоматичного визнання епідемії цієї хвороби в Україні. Також вчителька зазначила, що ЗУ “Про захист населення від інфекційних хвороб” встановлено перелік обов’язкових профілактичних щеплень. Щеплення від СОVID-19 у законі немає, вона не включена до календаря щеплень. Тому наказ МОЗ України №2153 про обов’язковість щеплення від СОVID-19 суперечить чинному Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Дорожньою карткою щодо впровадження вакцини від СОVID-19 та проведення масової вакцинації в Україні у 2021-2022 роках, затвердженої МОЗ, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні має бути добровільною для всіх груп населення та професійних груп. Окремо позивачка звернула увагу суду на те, що на сьогодні жодним законом України не встановлено порядку усунення від роботи на підставі відсутності у працівників відомостей про щеплення від СОVID-19. Таким чином, керівництво школи має керуватися лише основними законами України та законодавчими та нормативно-правовими актами, які не суперечать основним законам України – Конституції, Кодексу законів про працю та Цивільному кодексу. Зазначила жінка і те, що на сьогодні в Україні не запроваджено надзвичайного стану, а тому усунення її від роботи через відсутність вакцинації вона вважає незаконною.

Представник відповідача – Роменської школи №2 – зазначила, що право на працю позивачки не порушено, оскільки остання з роботи не була звільнена і має право повернутися до праці за умови проходження повного курсу вакцинації проти СОVID-19. Також вона звернула увагу суду на те, що СОVID-19 є небезпечною інфекційною хворобою. З позивачем неодноразово проводили індивідуальні бесіди про необхідність щеплень проти СОVID-19 як для здоров’я її самої, так і надання можливості очного навчання учням 5-11-х класів. Але вчителька відмовлялася, посилаючись на небезпеку щеплень проти СОVID-19 для її здоров’я. Їй пояснювали можливі наслідки її відмови. Станом на 16 листопада 60 співробітників школи мали повний курс вакцинації, що дозволило вийти на очне навчання учням класів.

Проте вчителька заявила, що наказ про усунення від роботи все ж таки порушує її конституційні права, адже фактично вона позбавлена ​​можливості продовжувати свою роботу та отримувати зарплату. При цьому адміністрація школи не пояснила, як її праця чи стан здоров’я можуть оцінюватися як небезпечні для працівників чи учнів навчального закладу.

Відповідно до ст. 284 Цивільного кодексу України надати медичну допомогу людині, яка досягла 14 років, можна лише за її згодою. Повнолітня дієздатна людина, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитись від лікування.

Незалежно від наявності щеплення, будь-яка людина може бути переносником збудника СОVID-19 та інфікувати оточуючих. А усунення хоч і носить тимчасовий характер порівняно зі звільненням, проте за своєю суттю є такою самою фактичною втратою роботи, до того ж воно позбавляє працівника можливості отримати будь-яку соціальну допомогу, оскільки людина вважається працевлаштованою.

Директор школи заперечила, що вона діяла відповідно до норм чинного законодавства, адже згідно зі ст. 117 Конституції України, постанови та розпорядження Кабміну є обов’язковими до виконання. Також вона посилалася на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Соломахін проти України» у 2012 році, де заявник оскаржував проведення вакцинації від дифтерії. ЄСПЛ дійшов висновків, що вакцинація – один з найуспішніших та найефективніших заходів у сфері охорони здоров’я, метою якого є захист здоров’я окремої особи та суспільства загалом від інфекційного захворювання. Отже, обов’язкова вакцинація певної категорії громадян від СОVID-19 (захворювання, яке за наказом МОЗ України від 19.07.95 р. №133 належить до особливо небезпечних інфекційних хвороб) для запобігання його поширенню серед населення виправдано та не порушує ст. 8 Конвенції.

На думку ЄСПЛ, обов’язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право на повагу до приватного життя особистості. Проте ціль – охорона здоров’я населення та необхідність контролювати поширення інфекційного захворювання – виправдовує порушення фізичної недоторканності заявника. Тут спрацьовує принцип переважання громадських інтересів над особистими – але якщо втручання мало об’єктивні підстави, тобто було виправданим.

У посадових інструкціях керівників закладів освіти передбачено відповідальність за життя та здоров’я учнів та працівників, за недотримання інструкцій керівникам загрожує кримінальна відповідальність. Тому забезпечення життя, здоров’я та безпеки колективу навчального закладу важливіше, ніж право на працю конкретного працівника.

Суд, однак, звернув увагу на те, що в Україні діє принцип верховенства права та Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати положенням Конституції. Затвердження та забезпечення права і свободи людини – головний обов’язок держави. Нікого не можна змушувати робити те, що не передбачено законодавством.

Можливість усунення від роботи осіб, які є носіями бактерій та вірусів, які викликають інфекційні хвороби, передбачено у Законі «Про захист населення від інфекційних хвороб». І тут відстороненим працівникам виплачується допомога з тимчасової втрати працездатності. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, обмеження конституційних прав та свобод громадян можливе у випадках, передбачених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватись лише законом, ухваленим Верховною Радою України. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить низці статей Конституції.

Відповідно до Кодексу законів про працю, будь-яка дискримінація у сфері праці є неприпустимою. Працівник, який виконує положення колективного договору, повинен отримувати за свою працю зарплату в установленому обсязі. Своїм наказом адміністрація школи фактично зобов’язала вчителя вчинити дії, які не визнані державою примусовими, оскільки вакцинація COVID-19 не включена до календаря щеплень. У той же час школа поставила позивачку в гірше, ніж у інших викладачів, зокрема тих, які мають протипоказання до вакцинації. Вони можуть продовжувати роботу, не маючи щеплень та без тесту на наявність вірусу. Тобто вчителька зазнала дискримінації за станом свого здоров’я, це порушило її права, мало для неї негативні наслідки. При цьому невідомо, чи могло її усунення від роботи запобігти зараженню вірусом учасників освітнього процесу – ще тиждень після цього навчання велося в дистанційному режимі. І адміністрація школи могла продовжити її дистанційну роботу, не позбавляючи засобів для існування.

Тому суд ухвалив рішення частково задовольнити позовні вимоги вчительки – скасувати наказ про усунення роботи. Проте у виплаті їй зарплати за вимушений прогул суд відмовив: адже відповідачем за позовом була школа, а зарплату жінці виплачує відділ освіти Роменської міськради. Його як співвідповідач не приваблювали – отже, і наказати йому виплатити позивачеві зарплату суд не міг.

Можна по-різному трактувати це рішення суду і довго сперечатися на тему вакцинації, але факт залишається фактом: у принципі, за нинішнього розвитку технологій, хоч у разі вчителів, хоч у разі багатьох професій, можливі альтернативні варіанти – нічого не заважає тим, хто відмовляється від вакцинації продовжувати працювати дистанційно. Або змінити професію на таку, яка не пов’язана з роботою з людьми. Мабуть, це і є вихід із ситуації із законодавчою плутаниною.



ВІД MY.UA


ВІД LUCKYADS


ВІД OBLIVKI


Від Giraff


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com